Історія Рівненської сільської ради

ГЕНІЧЕСЬКОГО РАЙОНУ ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ.

Назва населеного пункту: село Рівне Генічеського району Херсонської області

Географічне положення.: розміщене в 25 км на північ від районного центру, в 5км від залізничної станції Партизани на лінії Мелітополь – Джанкой і в 11км від автошляху Москва – Сімферополь.

З історії населеного пункту: центр сільської ради. Населення – 1329 чоловік. Сільській раді підпорядковані села Вікторівка, Володимирівка*, Запорожець*, Лучисте*, Малинівка*, Могучий*, Муравейник*, Новий Мир, Новоукраїнка*, Первомайське*, Петровське*, Розкішне*, Сергіївна, Шлях Незаможника і селище Комунарське*.

(«Історія міст і сіл УРСР», 1972 р.* - «зниклі» села)

Засноване: у 1922 році.

Стан: Існуючий населений пункт

На привіллі Таврійських степів , у 25 кілометрах від районного центру розкинулося село Рівне - це центр сільської ради, до складу якої входять села: Вікторівка, Володимирівка, Запорожець, Малинівка, Могуче, Муравейник, Новопетрівка, Новий Мир, Новоукраїнка, Незаможник. Сергіївка, Федорівка,Червона Зірка, Жовтневе і Сонячне. На 1 січня 1969 року в Рівненській сільській раді налічувалось 3476 жителів.

Історію Рівного і всіх навколишніх сіл, слід розпочинати з 1920 року, бо доти на обширних землях, що належали поміщикові Рикону, а пізніше колоністу Люму, були лише невепикі безземельні хутори, куди приїздили на сезонні, "Від Миколи до Покрова", наймані робітники, котрі за копійчини, по 12-14 годин на добу, гнули спину на нелюбих панських ланах.

Та ось над світом прокотився свіжий вітровій Великого Жовтня, який змів із землі експлуататорів. І тоді у 1920 році у цих місцях з'явилася група  демобілізованих бійців легендарної Першої Кінної армії І.Ковальов, М.Четвериков, І.Рибкін, С.Слишик, М.Клименко, П.Пивоваров та інші. Порадившись, вирішили відразу ж господарювати по новому - створити комуну. Так у степах Таврії виникло одне з перших на Україні колективних господарств - комуна "Рівність". Звідки і одержало назву село Рівне. На зорі сільського господарювання їм довелося подолати безліч господарських і організаційних труднощів. Варто згадати, що на 1 травня 1924 року в розпорядженні комунарів було: 5 плугів, 5 букерів,2 залізних і 2 дерев'яних борони, одна рядова і одна розкидна сівалка, 2 лобогрійки, 2 поливалки, одна парова молота; »ка, дві віялки, одна сортировка, один двигун , 5 ходів, одна ресорка, шість хомутів, 6 шлей. Не важко уявити, скільки зусиль вимагалося від комунарів, щоб забезпечити обробіток закріпленого за комуною масиву землі.

У 1925 році з комуною "Рівність" об'єдналася комуна "Праця незаможника", яка мала: 6 молотарок, 4 косарки, 7 снопов'язалок, 7 бричок, а також кілька плугів, борін тощо. До складу комуни входило 20 сімей, з них 16 були членами комітету незаможних селян, в їх розпорядженні, крім згаданого інвентарю, не було ніяких засобів і все ж восени 1922 року було посіяно 17 десятин жита і 1,5 десятин пшениці. Зібрано врожаю ледь вистачило для того, щоб забезпечити насінням для наступної сівби та прохарчуватись. У 1923 році до комуни вступило кілька нових сімей, спільними зусиллями засіяли 46 десятин ячменю, 29 десятин ярої пшениці, З десятини просом та 5 десятин баштанними культурами. Загальний збір продуктів рослинництва становило тоді 9,200 пудів. З цієї кількості 70% продукту було здано державі.

Восени 1934 року з тієї ж комуни в Центральний комітет незаможних селян України надійшов такий лист, підписаний М.С.Тереховим, одним з керівників комуни:" від обмолоту врожаю було зібрано пшениці 602 пуди, жита 200 пудів, ячменю, 2517 пудів, вівса 45 пудів, соняшника 240 пудів. Решта площі загинула від засухи. Оце і весь скудний основний бюджет комуни для дальшого її існування та розвинення принципів комуністичного суспільства". Тим часом Радянська влада міцніла, набирала сили.

З державного фонду "Праця незаможника" одержала кредит у сумі 1500. карбованців. На ці гроші в розстрочку придбано трактор "Фордзон" і чотирикорпусний плуг. Колгоспники одержали можливість обробляти 500 десятин землі. Справи в них пішли значно краще. Об'єднавшись дві комуни "Рівність" і "Праця незаможника" мали назву комуна "Рівність", яка уже у 1925 році порушила клопотання про відкриття училища перших чотирьох ступіней і асигнувала на її будівництво 4 тисячі карбованців. Збудоване на ці гроші приміщення і нині стоїть у селі Жовтневе. Утримання дітей у школі комунари взяли на себе. Здійснення згаданих заходів стало можливим завдяки економічному зміцненню комуни. У 1927 році комуна мала один трактор, п'ять плугів, 4 букери одну розкидну сівалку і другий реманент. Вживалися також ефективні заходи для організаційного зміцнення комуни. Як відомо в 1930 році з числа відібраних по Україні двадцятип'ятитисячників в округи республіки було послано 6435 чоловік, багато з них ……Г.П. Литовченко та інші стали відомими вожаками колгоспного руху. Григорій  Павлович Литовченко нині Герой Соціалістичної праці, тривалий час працював у рівненському колгоспі. Тоді ж у 1930 році, комуна була перетворена у колгосп, але він довго ще іменувався артіль комуна.

Успіхи комуни, яка по суті була форпостом соціалістичної перебудови села у Приазов'ї, неодноразово відзначалися і у наступні роки. Так, 6 грудня 1934 року пленум Генічеського райкому КП(б) України констатував, що первинна парторганізація комуни імені Сталіна, так з 1930 року називалася комуна "Рівність", показує зразки по організації навчання комуністів та комсомольців, що тут створено 22 школи і один гурток колгоспного активу, де навчається 280 слухачів. Одночасно здійснювалися великі заходи по піднесенню культури села. В 1934 році в Рівному вже функціонувала хата-лабораторія, при лабораторії працював агрогурток в якому навчалося 20 чоловік. На всіх дільницях працювали червоні кутки, а для клубу центральної садиби придбано стаціонарну кіноустановку. Драматичний гурток комуни тоді вважався кращим в районі. Поряд з молоддю в роботі гуртка активну участь брали такі ветерани комуни , як Ф.В.Лахін, С.М.Слишик, К.П.Кузора та інші. У 1933 році в селі Незаможник відкрився фельдшерсько-акушерський пункт.

Рівненська артіль комуна у тридцятих роках була зразковим господарством. Про це переконливо свідчить хоча б той факт , що 31 серпня 1935 року Генічеський райвиконком і бюро райкому КП України відзначили "... артіль комуна повністю виконала умови обласного походу за високий урожай і занесена на обласну дошку пошани.. Голова колгоспу Т.Пивоваров та 65 кращих колгоспників-ударників премійовані облвиконкомом та обкомом КП (б) України. Щороку підвищувався в колгоспі врожай, збагачувався колгосп, уже в 1939 році колгосп мав 3360722 карбованці валового прибутку. З них майже 2 мільйони розподілено на трудодні. Вартість кожного трудодня -5 кілограмів хліба 11 копійок грішми.

Радянська Вітчизна високо оцінила здобутки заспівувача колгоспного руху у Приазов'ї. В Указі Президії Верховної Ради СРСР від 17 лютого 1939 року говориться: "За особливо видатні успіхи в сільському   господарстві нагородити сільськогосподарську артіль імені товариша Сталіна Генічеського району, Запорізької області орденом Леніна".

Одночасно орденом Леніна був нагороджений голова колгоспу Ф.М. Клименко, орденом "Знак Пошани" - телятниця М.Т.Ковбаса, орденом "Трудового Червоного Прапора" - доярка Г.П.Микитенко.

В передвоєнні роки таке розвинуте господарство одержувало мільйонні доходи. У відносності із зростанням доходів артілі зростали й витрати на культурні цілі. У 1939 році трудівники села Рівне придбали 2 мотоцикли, 180 велосипедів, 120 швейних машинок, до 200 годинників, а на трудодні кожний двір отримав у сім разів більше, ніж у перший рік колективізації. Дедалі зростала культура. У 1939 році на території колгоспу працювало 3 неповно-середніх школи і 5 початкових шкіл. Майже всі населенні пункти були електрифіковані, діяли колгоспний радіовузол і телефонна станція. У 1930 році була створена машинно-тракторна станція, яка уже в 1939 році обслуговувала 25 колгоспів. Працювало в колгоспах 114 тракторів, 36 комбайнів, та і агато іншої техніки, що дало змогу різко підвищити урожайність зернових культур. За успіхи у розвитку сільськогосподарського виробництва розташована на землях колгоспу села Рівного МТС 7 лютого 1939 року була нагороджена орденом "Трудового Червоного Прапора", тоді ж нагородили таким же орденом директора МТС товариша Д.А.Скрипника. Пізніше за активну участь в освоєнні цілинних земель його удостоєно звання - Героя Соціалістичної Праці, зараз він персональний пенсіонер, живе у місті Запоріжжі.

У 1938 році були встановлені дружні зв'язки між колгоспниками Генічеського району Запоріжської області і Махарадзівського району Грузинської PCP.

Ініціаторами цього змагання виступили колгоспники села Рівного. Спершу було налагоджене листування колгоспників села Шрома Махарадзівського району Грузинської PCP і села Рівне Генічеського району Української PCP, де розповідалось про своє життя, а також про успіхи досягнуті за роки Радянської влади. Невдовзі голови колгоспів села Рівне - депутат Верховної Ради СРСР Ф.М.Клименко (нині померлий) та села Шрома - М.П.Орагвелідзе  (нині - Герой Соціалістичної праці, голова того ж колгоспу) зустрілися в Москві і домовилися про укладення договору про соціалістичне змагання.

Незабаром у Рівне прибула делегація Грузинських колгоспників, на чолі з головою колгоспу села Шрома М.П.Орагвелідзе. На зустрічі делегації голова артілі села Рівне, тов. Кпименко Ф.М.,говорив: " Наш колгосп - багате і міцне господарство. На наших полях працює 17 тракторів,8 комбайнів. Колгоспне стадо налічує 11 тисяч голів овець-меріносів і понад півтори тисячі великої рогатої худоби. Торік наші доярки надоїли мільйон літрів молока. Ми здали державі 20 тис. кілограмів вовни і 13 тисяч кілограмів м'яса і жиру. Грошовий прибуток року досяг трьох з половиною мільйонів карбованц в Правління колгоспу вирішило передати грузинським друзям в подарунок  трьох коней в тому числі чистопородного орловського рисака "Пробіг". В Грузію також були відправлені високопродуктивні корови і свині. Цим саме українські колгоспники сприяли розвиткові тваринництва у братній республіці.

У свою чергу шромівці допомогли друзям з Рівного підняти на нову височінь садівництво і виноградництво. Вони надіслали багато саджанців високоврожайних сортів винограду, грузинські спеціалісти-виноградарі допомогли закласти плантації.

 У дружбі, у наполегливому змаганні з грузинськими братами орденоносний колгосп села Рівного здобув славу кращого, передового колгоспу Української PCP. В 1940 році в артілі в середньому зібрано 19 центнерів з гектара зернових. Від кожної з 254 корів було надоєно 3500 літрів молока, від свиноматки одержано 19 поросят, від 100 вівцематок - 120 ягнят, настриг вовни на одні вівцю становив 4 кг. Тільки за 4 роки колгосп здав державі 415900 пудів, м'яса -145500 пудів, вовни -2769 пудів, молока 580700 літрів.

Починаючи з 1969 року, колгосп широким показом демонстрував свої досягнення у павільйоні Української PCP на Всесоюзній сільськогосподарській виставці. Головвиставком нагородив його дипломом 1 ступеню, автомашиною і грошовою премією 10 тисяч карбованців.

У 1939 році учасниками виставки було 93 колгоспники села Рівне, а в 1940 - 113 колгоспників.

Про дружбу рівненців і шромівців писалися твори і вірші, створювалися кінофільми, в яких висвітлювалась дружба і здобуті досягнення двох братніх колгоспів - села Шрома Грузинської PCP і села Рівне Української PCP.

Високу оцінку значення др; жби і соціалістичного змагання генічан і шромівців дав Центральний комітет КП (б) України, який 5 листопада 1940 року влаштував у великому залі будинку Червоної Армії, прийом шромівських і рівненських колгоспників. На прийомі були присутні керівники партії і уряду України, депутати Верховної Ради СРСР, Української і Грузинської PCP, діячі науки, культури і мистецтва, воєноначальники Червоної Армії. На адресу учасників прийому надійшла телеграма вітання від ЦК ВКП(б).

У грізний час Великої Вітчизняної війни десятки сімей рівненців знайшли притулок у своїх грузинських друзів. Кожному пораненому солдатові і офіцеру з Рівного, адресу яких узнавали шромівці, вони відправляли подарунки. На будівництво танкової колони гурійці зібрали мільйон карбованців, на честь своїх друзів танкову колону назвали "Колгоспник України". Вона пройшла бойовий шлях від Сталінграда, через Курську дугу, до Праги.

За час тимчасової ( з вересня 1941 року до жовтня 1943 року) окупації німецько-фашистські загарбники заподіяли великої шкоди орденоносному колгоспові с. Рівне. У дев'ятій бригаді колгоспу окупанти лише по підозрі у співчутті "жидам і більшовикам", як говорилось у наказі гітлерівського коменданта, було по звірячі закатовано 8 колгоспників. Близько 400 чоловік, здебільшого юнаків і дівчат, відправили фашисти на каторгу у Німеччину. 130 з них не повернулися звідти. Ненависний ворог спалив і зруйнував 120 громадських будівель і будинків колгоспників. Але народ не скорився. Один із організаторів комуни Д.І.Кос'яненко у розпачі кинувся на двох поліцаїв, які виганяли селян на роботу. Його збили з ніг, довго били, а потім кинули в глибокий колодязь. Спробу підпалити будинок де пиячили фашистські офіцери, зробив колишній секретар комсомольської організації бригади №10 Андрій Барило... Спроба не вдалася. Юнака було страчено.

Пам'ятає народ патріотичний подвиг комсомолок Ніни Ковбаси і Поліни Золотар та престарілого колгоспника К.І.Ковбаси. ризикуючи життям, вони захопили бюст В.І.Леніна, збитий фашистами з п'єдесталу. Бюст був збережений до приходу в рівне Радянської армії. І сьогодні він височить біля Новомирської школи, де зараз вчителька одна з його рятівниць - Ніна Кирилівна Ковбаса. В цьому селі живе й інша рятівниця - Поліна Максимівна Золотар(тепер Лук'янченко). На фронтах Великої Вітчизняної війни відважно билися понад 600 рівненців. Про їх мужність яскраво свідчить той факт, що 220 воїнів повернулися в рідне село з урядовими нагородами за бойові подвиги. Винятковою відвагою і мужністю Прославилися на фронтах багато рівнянців. Кавалером ордена слави всіх трьох ступенів нагороджений Василь Якович Лобода, який загину на Одеському плацдармі), його ім'я навічно занесено у списки членів колгоспу і присвоєно піонерській дружині Вікторівської восьмирічної школи, де до війни він вчився.

Сміливим розвідником був Іван Пантелійович Мазунов, який нагороджений одинадцятьма орденами і медалями. Після війни він тривалий час очолював партійний комітет Рівненського колгоспу, а тепер працює головою правління цієї артілі. Великий бойовий шлях пройшов Провідний хірург одного з госпіталів Дмитро Антипович Кривонос, про його згадує в своїх мемуарах Маршал Радянського Союзу В.І.Чуйков.

З фронтів Великої Вітчизняної війни не повернулося 170 рівненців. На їх честь у селі споруджено величний монумент.

Варто згадати також про подвиг Наталії Федорівни Четверикової. Ця немолода жінка евакуювала на схід "колгоспну худобу, вирушаючи в нелегку дорогу вона захопила з собою найдорожчу реліквію артілі - оксамитовий прапор з Орденом Леніна. Вона пронесла його по обпалених Війною дорогах, зберегла під час численних бомбардувань і артилерійських обстрілів. Повернувшись з евакуації у 1944 році Наталія Федорівна передала збережену святиню у колгосп. Цей подвиг патріотки відзначений Орденом Трудового Червоного Прапора.

30 жовтня сміливим рейдом бійців 993-го стрілкового полку, яким командував майор І.Т.Кваша, село Рівне було визволене від фашистських загарбників.

Зусиллям українських колгоспників при активній допомозі усіх народів нашої Вітчизни і грузинських друзів, по змаганню, колгосп піднявся з руїн, відновив свою колишню славу. За успіхи у відбудові зруйнованого господарства 26 колгоспників нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу, а колишньому голові артілі Г.П.Литовченко  і чабанові С.І Коновалову присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Комбайнер B.C. Харченко удостоєний двох Орденів Леніна, механізатори І.Ф. Гладков, П.Г.Приходько та чабан М.Т. Яринич нагороджені Орденом Леніна.

Нині колгосп ,названий на честь ХХІІ з'їзду КПРС,  ім'ям ХХІІ з'їзду КПРС, - одне з найбільших на Херсонщині господарств.

За ним закріплено 17,9 тисяч гектарів землі, на фермах 4135 голів великої рогатої худоби, 1672 свиней, 124 тисячі овець,982 тисячі голів птиці. Грошовий прибуток артілі становить 3 421000 карбованців - у 1967 році. На полях артілі працює 65 тракторів ,29 зернових комбайнів, 17 силосних комбайнів та багато іншої техніки.

Ще ніколи рівненські поля не були такими щедрими на урожай, як у ювілейному 1967 році. На честь 50-річчя Великої Жовтневої революції трудівники артілі виробили 181 тисячу центнер зерна, в тому числі досягли 29,1 центнер озимої пшениці. Середня урожайність пшениці досягла 29,1 центнер з гектара. На державні заготівельні пункти було відправлено 5,455 центнерів м'яса, 25,965 центнерів молока, 627 центнерів вовни. Для трудящих промислових центрів відважені 56472 центнери фруктів,2843 центнери винограду.

Ювілейний рік ознаменований також досягненнями і на інших ділянках виробництва, зокрема у капітальному будівництві.

На центральній садибі колгоспу до ладу діючих, став чудовий двоповерховий будинок культури. В ньому добре обладнана сцена, широкоекранна стаціонарна кіноустановка, зал для глядачів на 600 театральних крісел, бібліотека, у фондах якої 12 тисяч томів.

Тут же розташований філіал Генічеської дитячої музичної школи , на двох відділах вчиться 36 учнів колгоспників. 12 кімнат Будинку культури Відведено для занять гуртків художньої самодіяльності, у роботі яких беруть участь до 300 обдарованих юнаків і дівчат.

Самодіяльні автори, які живуть і працюють в колгоспі. Створили для колгоспного хору і ансамблю кілька оригінальних пісень, (Рівненська Лірична ,"Пісня про братів Приходьків", "В добру путь механізатори"), які дістали схвальну оцінку на районному і обласному огляді художньої самодіяльності. Любительська кіностудія, яка була створена при будинку культури, зняла кілька кінофільмів, в тому числі повнометражний хроніко- документальний фільм присвячений 30 річчю дружби і змагання з грузинськими колгоспниками.

Серед інших новобудов слід відзначити двоповерховий будинок контори правління колгоспу, будинок Рівненської сільської Ради, 4 сільських клуби, цілі вулиці нових добротних будинків колгоспників. В селі Рівне , майже всі вулиці покриті асфальтом і пішохідними доріжками .

В кожний двір протягнута мережа водопроводу.

В селі працюють побутова майстерня, вузол радіозв'язку, пошта, аптека, магазин, столова, дільнична лікарня на 60 ліжок, середня школа.

Середня школа села Рівне має добре обладнані навчальні кабінети і лабораторії, кваліфіковані кадри педагогів. Тут вчиться 476 учнів. Крім того на території сільської ради працює одна восьмирічна і 4 початкових шкіл.

Дільничній лікарні, розташованій в селі Рівне, присвоєно звання колектив комуністичної праці. Вона нагороджена за відмінну роботу в справі лікування та профілактики дипломом ІІ ступеня Міністерства охорони здоров'я УРСР і Укрпрофради. Крім лікарні на території Рівненської сільської Ради діє 6 медпунктів, на деяких фермах обладнані медичні профілакторії.

Рівненська сільська Рада утворена 2 квітня 1965 року, до якої було зібрано 40 депутатів із числа колгоспників і сільської інтелігенції. Виконавчий комітет сільської Ради був зібраний з 7 депутатів. Головою виконавчого комітету обрано депутата товариша Сєчина Миколу Григоровича, секретарем сільської Ради було обрано депутата товариша Іванушко Олександра Андрійовича, пізніше, в 1967 році, секретарем виконкому обрано депутата товариша Плаксіна Миколу Кириловича.

Рівненська сільська Рада об'єднала всі села, які  входили до складу орденоносного колгоспу імені ХХІІ з'їзду КПРС.

При сільській Раді утворено 7 постійно діючих комісій: мандатна, планова, фінансова, сільськогосподарська, соціально-культурна, торгівлі, громадського харчування, соціалістичної законності та по роботі з молоддю. Постійні комісії, виконуючи покладені на них завдання, всією своєю діяльністю сприяли безперервній роботі Ради. При сільській Раді також утворено 8 селищних громадських комітетів, які перетворювали в життя рішення сільської Ради та її виконавчого комітету.

Утворено також 12 товариських судів, які активно сприяли вихованню громадян у дусі комуністичного ставлення до праці, соціалістичної власності, додержання правил соціалістичного співжиття.

10 добровільних народних дружин стояли на сторожі охорони громадського порядку в селищах Ради.

Рівненська сільська Рада, разом з парткомом і правлінням колгоспу імені ХХІІ з'їзду КПРС приділяли велику увагу впровадженню нових обрядів, вихованню трудівників села у дусі високих принципів комуністичної моралі. Традиційними в колгоспі стали свята "Золота Осінь", "Слава людям праці" та інші.

На перше свято "Золота Осінь", проведене в 1965 році, до рівненців приїхали численні гості з сусідніх артілей, в тому числі з ордена Леніна, колгоспу "Грузія" та Чонгарської сільської Ради, з якими змагаються колгосп імені ХХІІ з'їзду КПРС і Рівненська сільська Рада.

Серед гостей були письменник Ф.Д.Злата, херсонські і київські журналісти. Свято тривало до пізньої ночі. Виступали гуртки художньої самодіяльності, проводились масові ігри, танці.

Вихованню молоді на бойових і трудових традиціях підпорядковані зустрічі молодих колгоспників зі знатними людьми села і ветеранами. Влаштовуються такі зустрічі регулярно.


У підготовці даного нарису взяли участь:

Я.Л.Гурбик - секретар парткому ордена Леніна колгоспу імені ХХІІ з'їзду КПРС.

Ф.В.Лахін, С.М.Слишик - ветерани колгоспу.

А.В. Муращенко - директор Рівненської середньої школи.

М.Г.Сєчин - голова виконкому Рівненської сільської Ради.

М.К.Плаксін - секретар виконкому Рівненської сільської Ради.

Грудень 1969 року.


Головне багатство села – це його люди. І ми з радістю повідомляємо Вам, що у нашому селі 14 довгожителів, їм всім більше 85 років.

Це наші односельчани:

  1. Стемницька Ніна Луківна
  2. Ярова Катерина Матвіївна
  3. Анисимов Олександр Васильович
  4. Камінська Надія Яківна
  5. Тищенко Надія Миколаївна
  6. Полякова Марія Іванівна
  7. Буцинь Надія Петрівна
  8. Головіна Ольга Василівна
  9. Ігнатенко Катерина Іванівна
  10. Чувилина Фріда Яківна
  11. Чуева Мария Денисівна
  12. Плаксін Микола Кирилович
  13. Науменко Надія Семенівна
  14. Юрченко Іван Іванович

На сьогодні наше село вабить до себе диво­вижною пишнотою садків, зеленню верб. Не­зважаючи ні на що: лихоліття, життєві склад­ності, воно живе. Головним життєдайним джерелом є люди, які творять історію, невтом­но працюють, будують, садять садки, орють землю, народжують дітей.  Ми пишаємося нашими предками, котрі дали нам життя, одвічну волю. В нашому селі вічно гуляє вітер козацької слави і величі.

Ми гордо з піднесенням згадуємо імена тих, хто народився, жив, навчався, працював у селі та одержував нагороди. Рівненська артіль комуна у тридцятих роках була зразковим господарством. Радянська вітчизна високо оцінила здобутки заспівувача колгоспного руху у Приазов’ї. Указом  від 17 лютого 1939 року колгосп був нагороджений орденом Леніна. Високі нагороди за працю отримало 33 односельця. 

На жаль люди, які нагороджені орденом Леніна уже відійшли в інше життя, але ще з нами земляки, котрі нагороджені:

Орденом Трудового Красного Знамені:

  1. Гужва Ганна Трофимівна
  2. Трофименко Віра Максимівна
  3. Сафонова Ольга Василівна

Орденом  Дружби народів:

  1. Федько Катерина Трофимівна

Орденом Трудової Слави ІІІ ступеня:

  1. Гомон Микола Андрійович

Орденами Знак Пошани:

  1. Золотарь Лідія Гордіївна
  2. Черняховський Олексій Анатолійович

Події   Великої   Вітчизняної   війни й досі не забуті односельцями. Печуть ранами в душах людей, ветеранам, котрим до сьогодні сняться атаки, в яких невиліковно ниють рани і щемлять серця. На фронтах відважно билися близько 800 рівненців, 220 воїнів повернулося в рідне село з урядовими нагородами за бойові подвиги. З фронтів Великої Вітчизняної не повернулося 170 рівненців. Від фашистської чуми село звільнено 30 жовтня 1943 року. На  сьогодні на превеликий жаль лишилося тільки троє ветеранів ВВв:

  1. Анисимов Олександр Васильович
  2. Плаксін Микола Кирилович
  3. Юрченко Іван Іванович

та учасник бойових дій 1968 року Ропін Валерій Кузьмич.

На території сільської ради про­живають ветерани війни, солдатські вдови. Зі словами вдячності ми звертаємося до трудів­ників тилу, людей, які витримали важкий іспит на мужність, міцність, витримку. Нехай гарні пісні зігріють ваші серця, нададуть затишку в душах.

Живуть серед нас і молоді ветерани, але уже афганської війни. Ці чоловіки пройшли дорогами війни в чужій країні, бачили смерть своїх молодих товаришів, яких додому в кож­ну область привозив «чорний тюльпан». І припадали згорьовані мами України на цинковані труни. 10 років тривала ця війна і щодня несла за собою смерть.

Жердев Микола Володимирович та Лункін Юрій Володимирович загинули, а на території сільської ради проживають:

  1. Сидоров Леонід Афанасійович
  2. Сафонов Леонід Васильович

які повернулися до рідної домівки живими.

Горем і болем увійшов понад 20 років тому в наше життя Чорнобиль. Серед нас живуть земляки, які брали участь у ліквідації чорнобиль­ської катастрофи:

  1. Коновалов Геннадій Володимирович
  2. Ольшанський Микола Олександрович

В даний період на території Рівненської сільскої ради розташовані такі села: Рівне, Вікторівка, Сергіївка, Шлях Незаможника, Новий мир, Муравейник. Сільська рада налічує 2006 жителів. В селі працюють п’ять сільськогосподарських господарств та 13 фермерських. Працюють такі установи:   Сільська рада, школа, Дитячий садок «Веселка», Будинок культури, Лікарня, Музична школа, Відділ зв’язку, Дві бібліотеки та два фельдшерських пункти, Аптека, Комбікормовий завод,  Храм Різдва Христова, Музей «Дружби», Міжшкільний комбінат, комунальне господарство «Обрій», філіал з Рукопашного бою. Маємо 9 магазинів


Дитячий садок «Веселка»

Завідуюча дитячим садком  Старостіна Т.В., розповіла , що за час існування (з 1952 р.) з його привітних стін вийшло близько тисячі вихованців. Спочатку він був у іншому приміщенні – переобладнаному телятнику. 

Колгоспниці приносили до нього навіть двотижневих крихіток (зі спогадів колишнього бухгалтера Полякової М.І.). Були впевнені, що дбайливі вихователі Онищенко В.О., Ушакова А.В., Буглова Т.С., нянечки Будей П.С., Науменко Н.С. оточать їх турботою та любов’ю. Естафету добра, національного виховання від своєї попередниці Кисельової Т.Я. перейняла Ропіна О.А., яка понад 30 років очолювала заклад – неодноразовий переможець районних конкурсів – оглядів дошкільних закладів.

                                                                                         Розповідає Ропіна О.А.                           

Затишна атмосфера, високопрофесійний колектив зробили «Веселку» привабливою навіть для батьків сусіднього смт. Партизани – вони самостійно підвозять малечу до садочка. Показовим є і той факт, що і зараз тут діє 3 групи, у яких 50 малюків. Це одна з гарних прикмет сьогодення Рівного.


Рівненська ЗОШ

Школу засновано в 1926 році, у 1952 році реорганізовано в середню школу.   

Випущено 1723 учні, із них – 26 золотих та 10 срібних медалістів.

Гордість школи:

  • Муращенко А.В., колишній директор, кавалер ордена Леніна, засновник музею історії села;
  • Стахов Олексій Петрович, випускник школи, доктор технічних наук, професор, названий Людиною року (1997, США) );
  • Соловей Арсен Михайлович, військовий лікар - підводник. Загинув, рятуючи життя хворому.

«Родзинки школи»:

  • традиційні «Вогники зустрічі» випускників, які проводяться більше 40 років;
  • з 1952 року простежується «Соціальний портрет випускників»

Поглибити свою освіту рівненці можуть у філіалі музичної школи. Діють класи гри на фортепіано, саксофоні. Викладачі школи Климчук Т.Я., Кіт С.М., Кіт О.М. вчать дітей розуміти класичні музичні твори, знайомлять з музичними шедеврами. Виступи учнів музичної школи завжди бажані в ЗОШ.

Рівненський «ексклюзив» - гурт саксофоністів

Старшокласники мають можливість у рідному селі отримати і першу професію. У сусідній зі школою будівлі діє міжшкільний навчально-виробничий комбінат (директор Бульбах А.Й.). Навчаючись у ньому, можна отримати спеціальності водія, тракториста, продавця, секретаря . Головне – краще підготуватися до дорослого життя.

Така багатогранність освітніх можливостей переконує, що справді, поки жива школа – доти існує і село.


Музей історії села

Музей історії села діє більше сорока років. Створений він у 1967 році..

Спочатку це була всього одна кімната в школі, а на початку 80-х років музей став функціонувати вже в 4-х залах нового приміщення. Експозиції було виконано на досить глибокому змістовному та естетичному рівні. Фонд музею нараховує більше 2600 експонатів. Упродовж свого існування музей дещо змінював і свою назву: спочатку це був Музей інтернаціональної дружби (історія дружби Генічеського р-ну та Махарадзевського р-ну Грузинської РСР починалася саме з нашого села). Пізніше музей поповнювався новими матеріалами, експозиціями й став Музеєм історії села Рівне.        

Тут проходять зустрічі з односельчанами, ветеранами Великої Вітчизняної війни та праці, людьми цікавих доль та учасниками чи очевидцями якихось історичних подій місцевого і державного значення. У музеї проводяться «Уроки мужності і слави». Традиційними стали різні тематичні виставки. Учні школи ведуть шефську роботу по догляду за Братським кладовищем на сільському цвинтарі (у роки війни на території нашої сільської ради працювало три польових госпіталі), а  на святкування Дня Перемоги 9 травня приїздять рідні тих воїнів, що поховані тут. Пошукова робота в цьому напрямі продовжується і нині, бо розшукують могилки дорогих людей вже онуки і правнуки (активізувалися «запити» після того, як стали розсекреченими і доступними в електронному варіанті матеріали Центрального архіву історії ВВв та Радянської Армії у м. Подольську в Підмосков’ї).

Цікавою і традиційною для музею є така форма роботи, як щорічні зустрічі випускників Рівненської ЗОШ. З усіх куточків України і близького зарубіжжя приїздять 30 квітня до своєї Alma-Mater її колишні вихованці. А в музеї зібрано про кожен випуск спеціальні альбоми «Соціальний портрет випуску <…> року».         

Юні екскурсоводи прилучаються практично до такої святої справи, як пам'ять роду і народу, вони розуміють, що через історію долі однієї людини, родини чи села можна глибше пізнати історію свого народу, держави. Також формується через почуття любові і пошани до своєї малої батьківщини високі почуття патріота і громадянина. Кожного року йдуть у самостійне життя гуртківці-екскурсоводи. І реалії сьогодення стали такими, що їх доля привела у найдальші куточки планети (Буенос-Айрес, Торонто, Нью-Йорк та ін.), та живе у їхніх серцях ностальгія, причиною якої є любов до своєї землі, свого села, школи, родини. Який би фах вони не вибрали, де б не вчилися, але завжди з повагою говорять, що вони із Рівного, що були екскурсоводами у сільському музеї. І тому, напевно, ніколи не проходять байдуже повз всесвітньовідомі історичні пам’ятники та музеї.

30 квітня 2009 року в день чергового Вогника-зустрічі випускників школи знов «зустрічала» гостей на рідному порозі незабутня Аделя Василівна Муращенко, але вже в бронзі: відбулось відкриття меморіальної дошки з її барельєфом. Так вшанували 80-річчя від дня народження колишнього директора школи та засновника музею. Її улюблене дітище – це продовження її справи у часі. Про музей та його першого керівника обласна телестудія «Скіфія» відзняла сюжет, який змогли побачити мешканці усієї Херсонщини.


Рівненський Будинок культури

Заснований ще в 30-ті роки у приміщені колишнього корівника колгоспу ім. Сталіна, він на протязі всього існування зігрівав серця мешканців, пробуджував творчий потенціал.

У 1944 році був створений хор. Спочатку там були майже одні жінки, а згодом приєдналися демобілізовані воїни, які повернулися після війни. У 1956 році хор представляв район на сцені Херсона, став лауреатом.

Діяв драмгурток, на вистави якого приходила молодь із сусідніх сіл.

У 80 роки був створений  ВІА «Юність».

Жоден виступ не обходився без подарунка танцювального гуртка «Експресія».

Справжніми хранителями народної мудрості стали виконавці гуртка «Берегиня».

Духовий оркестр уже понад п’ятдесяти  років – гордість будинку культури.

Звичайно, ця робота стала такою вагомою у житті рівненців завдяки діяльності, в першу чергу, керівників клубу Гурбік Я.Л., Гладкої В.М., Гурбік З.І., Гурбік Д.В. та людей, для яких художня самодіяльність стала потребою душі (Гладкова О.І., Іванкова І.В., Ярохович В.І., Климчук В.М., Корольова Н.С., Мандрик Л.М. та інші ).

Плине час – вимогливішою стає і сільська публіка. На жаль, не часто на сцені сільського Будинку культури можна побачити відомих артистів...

Юнь має змогу реалізувати свої творчі можливості на сільській сцені, даруючи радість собі і близьким.

Говорить про потяг до духовності відкриття в селі храму Різдва Христова. Мудрі проповіді  наснажують односельців на доброчинність, позитив.

Логін: *

Пароль: *